ARCHITEON.INFO

Этот реконструированный дом для отпуска – "вырос" аккурат на административной границе маленькой исторической деревушки Скайано (Scaiano), в живописном шенгенском уголке – с красивым видом на холодное озеро и всегда манящие горы.

Поскольку к дому не ведет сколько-нибудь главной улицы, в ходе строительства возникли некоторые сложности – путь к жилищу осилит идущий и никак не едущий, соответственно, стройматериалы пришлось доставлять тем же "транспортом".

Прием пищи – процедура не из шуточных, давно ставшая чем-то большим, нежели просто физиологической необходимостью, требующая к себе подхода внимательного, тонкого и не без изыска. Что же до изыска, то жизнь с завидной регулярностью повторяет – на вкус и цвет все фломастеры разные. Впрочем, это и объясняет такое разнообразие дизайнерских идей.

Открывшийся в июле прошлого года ресторан "HOSPITALIS" в центре Риги, наделал немало шуму не только на родине, но и за ее пределами. Практически все здешние газеты посвятили уголочек, или несколько углов, освещению данного события, не один месяц тема обсуждалась на многих форумах глобальной сети, а причина подобному ажиотажу – интерьер заведения.

Сей манускрипт постарается донести до читателя факты не искаженными, хотя, едва ли это возможно в свете сильного личного впечатления.

В продолжение темы плотной городской застройки, рассмотрим любопытный опыт нашего мексиканского коллеги Juan Pablo Maza совместно с бюро PRODUCTORA (Испания).

Прежде, чем построить этот дом, пришлось избавиться от старого (оставив фронт, выходящий на улицу) и поломать голову над тем, как расширить, хотя бы визуально, образовавшееся пространство. Поскольку участок небольшой, авторы пошли на хитрый ход – первый этаж был разделен продольно и застроен, остальное отдано саду.

До "Генезису" Оксани Чепелик

Кор.: Художники охоче говорять сьогодні про новий союз мистецтва і техніки.
Гейдеґґер: Мистецтво і техніка — це величезна проблема. У грецькому мистецтві ця думка вже містилася.
Кор.: У сучасному мистецтві починають використовувати кібернетику.
Гейдеґґер: Обачливіше з кібернетикою. Невдовзі зрозуміють, що це не так просто.
Із інтерв’ю Фр. Товарніцкі та Ж.-М. Пальме за Мартіном Гейдеґґером
(L’Express. — 1969. — 20/26 Okt. — P. 84–85)

З певного часу стало особливою вишуканістю вважати, що текст до мистецького твору — віньєтка, кучерик, така собі незначуща річ, якої може й не бути, але ж погано, коли твір публікується просто так, без тлумачного тексту. Це немов книжка без передмови, — і тому текст повинен бути.

Якщо за великим рахунком так створюються зараз альбоми авторських робіт, каталоги виставок, буклети й презентаційні прес-релізи, і на тексти в них майже не звертають серйозної уваги (чому? не цікаво?), — осмислення праці митця як професійна справа мистецтвознавця не може лишатися осторонь, десь на кордонах, у запасниках твого розуміння, приберігаючись на "предметні рядки" для майбутнього некрологу. У такому випадку мені простіше: в нас з Оксаною Чепелик один фах — архітектура, і якщо я не мистецтвознавець, то Оксана перетворилася на справжнього митця, і такий складний конгломерат предмету обговорення — архітектурознавець пише про художника, але обидва мають архітектурний вишкіл (до того ж, кандидати архітектури, тобто до певної міри науковці), — примушує виконати "осознание одного языка другим языком" (за висловом М. М. Бахтіна). Це повинно було колись трапитися, і от з приводу медіа-проекту "Генезис" виникли наступні абзаци, котрі, як з іншого приводу вимагає одна державна інстанція, мають на меті: по-перше, показати, що твори О. Чепелик, репрезентовані "Генезисом", продиктовані і "заміною співрозмовника", і "заміною аудиторії", а отже, по-друге, дають можливість наполягати на існуванні авторської концепції створення нової мистецької реальності поряд з іншими мистецькими реальностями, що традиційно склалися у світовому сучасному мистецтві, а також — з реальністю самої реальності, яка від світу і людської свідомості не залежить. По-третє, я спробую виявити риси національної індивідуації у творах О. Чепелик, а отже й їх історико-культурну самобутність. Такі вправи можливі через те, що, як помітив 1925 р. у трактаті "Дегуманізація мистецтва" Хосе Ортега-і-Гассет, — від зображення предметів перейшли до зображення ідей: художник осліп для зовнішнього світу й повернув зіницю всередину, у бік суб’єктивного ландшафту [1], і вже зсередини назовні породжує своє "внутрішнє багатство" (Маркс). А це можливо через те, про що писав Віктор Шкловський: "изобразительные искусства не имели целью изображение существующих вещей; целью изобразительных искусств было и будет создание художественных вещей — художественной формы" [2]. Між цією теоретичною дихотомією — зображує мистецтво предмети або ідеї чи створює їх — спробую пройти неушкодженим хоча б як глядач.